Що таке страх?

Кожен з нас щодня переживає багато страхів, усвідомлених і неусвідомлених, які виснажують нас, забирають спокій і радість: страх перед майбутнім, страх за своїх рідних і близьких, страх залишитися самотнім. Окрім обґрунтованих страхів існує велика кількість ірраціональних неконтрольованих страхів, які називаються фобіями. Наприклад, всім відомий нам Микола Васильович Гоголь боявся бути заживо похороненим. Цей страх настільки його мучив, що він неодноразово давав письмові доручення друзям хоронити його тільки тоді, коли з’являться явні признаки смерті. В американському словнику медицинської термінології є додаток, в якому на шістнадцяти сторінках описані біля 400 видів фобій. І їхня кількість кожного року зростає. Якщо вірити статистиці, то невротичні страхи виявляються у кожного третього жителя нашої планети.

Більшість страхів, які тривожать нас пов'язані з тим, що ми не маємо певності щодо тієї чи іншої ситуації, не можемо однозначно сказати собі: «Все буде добре!». Ця риса нашої людської природи добре відома Богові, тому Він у Святому Письмі 366 разів, так наче на кожен день року, говорить: «Не бійся!». Іноді це називають одинадцятою заповіддю Божою. В книзі Второзаконня, 31 розділі, 8 вірші читаємо: «А Господь, Він Той, що піде перед тобою, не опустить тебе й не покине тебе, не бійся й не лякайся». Так само до Ісуса Навина промовляв Бог: «Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити». Усвідомлення присутності Бога в нашому житті звільняє нас від хвилювань і страху, бо Він є любов. Перше послання Івана, 4 розділ, 18 вірш дає нам рецепт безстрашності:

«Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові».

Отже, там де немає любові, з’являється страх, біль і самотність. Недарма Ісус найбільшими заповідями назвав заповіді любові:

«Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша! А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!»

Чому виникають фобії?

В житті Майкла Джексона з самого дитинства бракувало любові. Вперше він відкрито розказав про приниження, які йому прийшлося терпіти в дитинстві в інтерв’ю з Опрою Унфрі в 1993 р. Джексон розповів, що в дитинстві часто плакав від відчуття самотності і його вивертало після спілкування з батьком, який часто чинив фізичне насильство над ним. В іншому гучному інтерв’ю, Living with Michael Jackson (2003), під час розповіді про насильство в дитинстві, співак прикрив лице рукою і почав плакати. Джексон пригадав, що його батько сідав на стілець з ременем в руках, коли той проводив репетицію разом з братами, і за його словами «якщо ти щось зробив не так, він доведе тебе до сліз, реально достане тебе». Тяжке дитинство, позбавлене любові, напевне, і стало причиною виникнення багатьох страхів в житті цього співака, особливо манії чистоти і параноїдального страху перед мікробами.

мати тереза Щось протилежне ми бачимо в житті блаженної матері Терези, Лауреата Нобелівської премії миру. Хоча її земний батько помер, коли їй було всього вісім років, завдяки християнському вихованню вона з самого дитинства зустрілася з батьківською любов’ю Бога. В 12 років вона вирішила присвятити своє життя служінню Йому, а у 18 років покинула домівку, вступивши в лави місіонерської організації Сестри Лорето. 7 жовтня 1950 року Тереза отримала дозвіл Ватикану заснувати конгрегацію, яка незабаром перетвориться в Доброчинні місії. Їхнім завданням стало піклування, за її власними словами, «про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих, прокажених, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не піклується, про людей, що стали тягарем для громади й від яких усі відсахуються.» Почалося все з невеличкого ордену з 13 членів у Калькуті, нині це вже 4000 черниць на чолі сирітських притулків, закладів догляду за хворими на СНІД й центрів доброчинства в усьому світі. Вони доглядають за біженцями, сліпими, безпомічними, перестарілими, алкоголіками, бідними й бездомними, допомагають жретвам потопів, епідемій та голоду. Вона понад сорок років допомагала злиденним, хворим і сиротам в місті Колката в Індії. Працювала з хворими на дуже заразні хвороби, зокрема проказу, і не боялася, що захворіє і помре. Вона жила вільною від страху. Завдяки цій свободі від страху, яку вона отримала люблячи Бога і інших, вона змогла зробити справді багато добра. На момент смерті матері Терези Доброчинні місії налічували 4000 сестер, 300 братів і біля 100 000 волонтерів, вони працювали в 610 місіях в 123 країнах світу.

Чи хоче Бог, щоб ми боялися?

Очевидно, що Бог не хоче, щоб ми боялися! В посланні до Филип’ян, 4 розділі, 6 і 7 віршах ми читаємо одні з найпрекрасніших рядків, адресованих нам: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі». Після Свого воскресіння Ісус з’явився наляканим апостолам, які сховалися в домі, і перше, що він сказав: «Мир вам», іншими словами—«Не бійтеся». Тоді ж що таке страх Божий? Страх Божий— це не страх Бога, а страх зробити гріх, бо саме гріх приносить нам страждання і біль.

Найчастіше страх є наслідком втрати любові і віри, адже саме любов і віра дають впевненість в нашому житті і відчуття безпеки. Втративши віру, людина найчастіше намагається замінити її різними сурогатами — забобонами, гороскопами, астрологією, сонниками, котрі ще більше ускладнюють ситуацію, роблячи нас залежними від всіляких нісенітниць і обману.

Не бійся тільки віруй Іноді кажуть неважливо в що ти віриш, головне бути щирим. Але можна і щиро помилятися. Переконання Гітлера чи Сталіна зруйнували життя мільйонам людей. Джек-Потрошитель, вбиваючи проституток, вірив, що виконує волю Божу. Він теж щиро помилявся і відповідно поступав. Це, звичайно, крайнощі, але вони показують, наскільки важливо, те, в що ми віримо. Адже наша віра визначає наше життя. Ісус, відкриваючи очі двом сліпцям, сказав: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!». Якою ж має бути віра, щоб в нашому житті відбулися такі ж зміни, як в житті цих двох сліпців, історія яких записана в 9 розділі Євангелія від Матвія. Ісус дає на це відповідь в 7 розділі Євангелія від Івана, 38 вірші: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його.». Жива вода—це образ повноцінного життя, про яку Ісус сказав самарянці, що напившись раз, вона більше не матиме спраги. Але є дві умови, що ця вода заструміла в нас: перша—вірити в Ісуса, а не в будь-кого іншого, друга—вірити так, як каже нам Святе Письмо, а не так, як кому видається за доречне.

Говорять інколи і інше про християнську віру: «Тобі це підходить, а мені—ні». Але де ж тут логіка?. Якщо християнство істинне, то воно життєво важливо для кожного. Якщо воно неправдиве, то християни помиляються і воно нікому не годиться. Чим раніше ми про це дізнаємося, тим краще. Клайв Стейпл Льюїс писав:

«Якщо християнство неправдиве, воно беззмістовне, якщо істинне, то зміст його безмежно важливий. Або це, або інше. Третього варіанту немає»

Чи християнство істинне? Чи є які не-будь докази? Ісус сказав: «Я—Істина». Стержень християнства—Воскресіння Христа і тут існує величезна кількість доказів. Однак, коли Ісус сказав: «Я—Істина», Він мав на увазі не просто щось правдиве. В повному своєму значенні слово істина припускає, що ми переживаємо її на власному досвіді. Замало прийняти істинність християнства розумом. Треба пізнати Ісуса Христа, який і є Істина. Припустимо, що перш, ніж я познайомився із своїм найкращим другом, я щось про нього прочитав і подумав: «Напевне, чудова людина. Добре б було з нею дружити». Однак між тим, що я дізнався з книги, журналу чи газети, і тим, що я знаю після кількох років дружби є дуже велика різниця. Тепер я можу сказати, що він—чудовий друг. Коли християнин каже: «Я знаю, що Ісус—Істина », він має на увазі не тільки розумове усвідомлення, але і особисте переконання, що це саме так. Коли ми входимо у взаємовідносини з Тим, Хто є Істина, наше сприйняття змінюється і ми починаємо правильно розуміти світ і перестаємо його боятися.

Хтось може заперечити кажучи, що висловлене вище якось надто відірвано від реальності, або іншими словами «надто духовне». Як це може допомогти мені розв'язати конкретні життєві проблеми все того ж страху, смутку, депресії. Часто нам здається, що тільки медикаменти можуть допомогти. А ось що каже швейцарський психолог Карл Юнг, про якого говорять, що він був першим у двадцятому столітті, хто наголосив на важливості душі. У книзі «Сучасна людина у пошуках душі» (1933 р.) він писав, що «серед його пацієнтів, старших за тридцять п’ять років, не знайшлося жодного, який би дістав зцілення, не розвинувши духовного ставлення до життя».

Одна з наукових публікацій психолога Девіда Елкінза має назву «Духовність—саме її бракує для психічного здоров’я». Подаючи дані, за якими 9 із 10 американців вірять у Бога і вважають, що релігія є важливою у їхньому житті, він пише, що споглядання, молитви та інші духовні практики здатні вивільняти «життєву силу» на найглибших рівнях людської психіки… і що є нові свідчення, що релігія і духовні впливи здатні допомогти, коли все інше не дало ефекту. Чи не про це сказав Ісус ще дві тисячі років назад:

«Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!»


Отож бажаю всім нам знайти правдиву віру і любов, котрі звільняють від страху.